Сообщество Вконтакте

      Подписывайтесь в группу, На сайт идет набор мадераторов.

Голосования

Какой вид связи у Вас?
Activ
Kcell
Tele2
Dalacom
Beeline

 
Semestr.kz » Рефераты на Русском » Экономика » Повышение инвестиционной привлекательности предприятия
0

Повышение инвестиционной привлекательности предприятия

Автор 1: Администратор   Просмотров: 196   Дата: 25-08-2013, 01:03
Скачать реферат Повышение инвестиционной привлекательности предприятия
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Види і методи фінансового аналізу

Перехід економіки України до ринкових відносин викликав відповідні зміни в окремих галузях знань. Відбувся розподіл бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський, який, в свою чергу, обумовив відповідний розподіл фінансово-господарського аналізу.

<

Рис. 1 Види фінансово-господарського аналізу

Залежно від того, яка інформація використовується у фінансовому аналізі, якими є мета та об`єкти дослідження, суб`єкти користування результатами аналізу, розрізняють два його види [21, c. 60]:

- зовнішній аналіз - базується на звітних даних, що підлягають опублікуванню; базою аналізу виступає досить обмежена частина інформації про діяльність підприємства, що є надбанням всього підприємства;

- внутрішній аналіз - використовує всю достовірну інформацію про стан справ підприємства, якою володіє лише певне коло осіб, як правило, керівництво підприємства та його підрозділів.

Якщо метою зовнішнього фінансового аналізу є оцінка та економічна діагностика фінансового стану підприємства за даними лише публічної звітності, поверховий аналіз прибутку і рентабельності, то в системі внутрішнього фінансового аналізу розв`язується ширше коло питань за рахунок наявності більш глибокої бази даних про діяльність підприємства.

Задачі зовнішнього фінансового аналізу визначається інтересами користувачів аналітичного матеріалу.

До основних задач зовнішнього фінансового аналізу можна віднести [25, c. 84]:



оцінювання фінансових результатів діяльності підприємства;





аналіз ринкової та фінансової стійкості підприємства;





аналіз ліквідності та платоспроможності;





досліджування динаміки дебіторської та дебіторської заборгованості;





аналіз ефективності вкладеного капіталу;





оцінювання матеріального стану підприємства;





аналіз валюти бухгалтерського балансу.



Внутрішній фінансовий аналіз глибше досліджує причини фінансового стану, що склався на підприємстві, ефективність використання основних та оборотних засобів, взаємозв`язок показників обсягу, собівартості і прибутку. Результати внутрішнього фінансового аналізу використовуються для планування, контролю та прогнозування фінансового стану підприємства.

Мета внутрішнього фінансового аналізу полягає в забезпеченні планомірного надходження грошових коштів і розміщенні власного та позикового капіталу так, щоб створити умови для нормального функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення ризику банкрутства.

Користувачів фінансового аналізу можна поділити на три групи (Рис. 2)

До внутрішніх користувачів належать: керівництво всіх рангів: керівник підприємства, його заступники, робітники бухгалтерії, фінансово-економічного відділу, інші служби підприємства, його співробітники. Кожен з них використовує інформацію, виходячи із своїх інтересів. Наприклад, керівнику важливо знати реальну оцінку діяльності свого підприємства та його фінансовий стан; начальнику фінансового відділу необхідно добре володіти інформацією про формування та використання прибутку підприємства; головному бухгалтеру необхідно інформація про надходження та використання грошових коштів підприємства і т.д.

<

Рис. 2 Класифікація користувачів фінансового аналізу

Зацікавленими користувачами є власники - акціонери, засновники, для яких важливо знати рівень ефективності ресурсів, своїх вкладень, визначити розмір дивідендів і перспективи розвитку підприємства.

Сторонні користувачі - це:



потенційні інвестори, які мають прийняти або відкинути рішення про вкладення своїх коштів у підприємство;





кредитори, які мають бути впевненими у повернені їм боргу;





постачальники - із впевненістю в платоспроможності своїх клієнтів для своєчасного отримання платежів;





аудитори - якщо необхідно виявити фінансові хитрощі своїх клієнтів;





податкова інспекція - для виконання плану надходження коштів до бюджету.



Внутрішній і зовнішній аналіз доповнюють один одного; разом вони дають реальну картину надходження, стану і використання фінансових ресурсів на підприємстві.

Метод науки - це властивий науці спосіб проникнення у зміст предмета, що вивчається.

Якщо предмет відповідає на запитання „ Що вивчається? ”, то метод відповідає на запитання „ Як вивчається? Якими прийомами? Якими способами? ”.

Метод фінансового аналізу - це системне, комплексне дослідження, взаємопов`язане вивчення, опрацювання і використання інформації фінансового характеру з метою виявлення і мобілізації резервів кращого використання фінансових ресурсів і становлення оптимальної структури їх джерел [21, c. 60].

Практичним додатком до методу фінансового аналізу як науки виступає його методика - сукупність прийомів вивчення та опрацювання фінансової інформації.

Оскільки фінансовий аналіз є складовою фінансово-господарської діяльності підприємства, то він практично повністю використовує його методику. На теперішній час серед вчених-економістів не існує єдиного погляду щодо класифікації способів і прийомів аналізу.

Економічні явища, які вивчаються у фінансовому аналізі, мають кількісну визначеність, що виражається в абсолютних і відносних величинах.

Абсолютні величини показують кількісні розміри економічного явища в одиницях міри, ваги, обсягу, площі, вартості тощо без відносного до розміру інших явищ.

Абсолютні величини слугують базою для розрахунку відносних величин. Відносні величини одержують при визначенні співвідношень між абсолютними величинами і застосовують у розрахунках рівня виконання плану, координації, структури, інтенсивності змін за певний період.

Також використовують:



відносні показники структури - це питома вага окремої частини в загальному, яка виражається, як правило, у процентах;





відносні величини координації - це співвідношення частин цілого між собою;





відносні величини інтенсивності - це ступінь поширеності, розвитку якогось явища у відповідному середовищі.





відносні величини ефективності - це співвідношення ефекту з ресурсами, затратами.



У фінансовому аналізі широкого застосування серед відносних величин набули проценти, коефіцієнти, індекси.

Поряд з абсолютними і відносними показниками часто застосовуються середні величини. Вони використовуються у фінансовому аналізі для узагальненої кількісної характеристики сукупності однорідних явищ за визначеною ознакою. В фінансовому аналізі застосовуються різні типи середніх величин: середньоарифметичну, середньо хронологічну, середньоквадратичну, середньо геометричну тощо.

Також використовується індексний метод який базується на відносних показниках, що виражають співвідношення рівня даного (досліджуваного) явища і рівня аналогічного явища, прийнятого в якості бази. Індекси бувають індивідуальні та групові. Індивідуальні виражають співвідношення безпосередньо порівняних величин, групові - співвідношення складних явищ.

Порівняння - це один із способів, за допомогою якого людина досліджує всі предмети та явища у природі, суспільстві, в економіці. Порівняння є самим поширеним прийомом аналізу. Кожен показник і кожна цифра, отримувані в аналітичному досліджувані, мають значення лише в порівнянні із відомими показниками і цифрами [25, c. 84]. Без порівняння взагалі не може бути аналізу. У сучасних умовах господарювання доцільно фактичні звітні показники порівнювати з досягненнями розвинутих країн, щоб встановити існуючий розрив і накреслити шляхи його подолання. Важливим також є порівняння різних варіантів рішень з метою вибору оптимального.

Аналітичні таблиці. Без аналітичних таблиць проведення фінансово-господарського аналізу неможливе. Таблиці широко застосовуються для унаочнення методики аналітичних розрахунків, отриманих результатів аналізів, групування показників і виявлених резервів.

За допомогою таблиць краще сприймається аналітична інформація при вивченні явищ і процесів за допомогою згрупованих показників і цифр, розташованих у певному порядку. Таблиця є раціональнішою, компактнішою, наочнішою, яскравішою формою відображення аналітичного процесу, ніж текстовий варіант викладення аналітичного матеріалу.

Графічний спосіб виступає засобом вивчення економіки. Графік у фінансовому аналізі є засобом ілюстрації господарських процесів, являє собою узагальнений рисунок стану і розвитку досліджуваного економічного явища або явищ, дає змогу наочно дослідити тенденції і зв`язки економічних показників.

У фінансовому аналізі найчастіше застосовують лінійні графіки, кругові та стовпчикові діаграми.

Балансовий спосіб вивчення економічних явищ і процесів застосовується у випадках, коли необхідно дослідити співвідношення двох груп взаємопов`язаних економічних показників, підсумки яких рівні між собою. Найбільше він використовується саме у фінансовому аналізі. Бухгалтерський баланс також являє собою приклад застосування балансового методу: актив балансу - групування господарських засобів за їх розміщенням і призначенням - дорівнює його пасиву - джерелам формування господарських засобів підприємства. Бухгалтерський баланс - основне джерело інформації для фінансового аналізу. Балансовий метод широко застосовується для перевірки вихідних даних, на основі яких проводиться аналіз, для перевірки правильності аналітичних розрахунків [30, c. 42].

1.2. Інформаційна база фінансового аналізу та його користувачі

Основним джерелом інформації для фінансового аналізу підприємства є бухгалтерський баланс.

Бухгалтерський баланс - це найважливіша форма бухгалтерської звітності, що відображує стан коштів підприємства та їх джерел у грошовій оцінці та кінцевий результат його виробничо-господарської діяльності на визначену дату. Складається за уніфікованою формою.

Бухгалтерський баланс вміщує інформацію, на основі якої можна встановити кошти, які має підприємство в своєму розпорядженні, джерела їх формування, напрям та ефективність використання, стан розрахунків з юридичними та фізичними особами, платоспроможність, фінансову стійкість. Він дає змогу визначити склад і структуру майна підприємства, ліквідність та оборотність оборотних коштів, наявність власного капіталу та зобов`язань, стан та динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості. Одержання такої інформації - необхідна умова для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінювання ефективності наступних вкладень капіталу і розміру фінансових ризиків.

За балансом визначають, чи зуміє підприємство в найближчій час виконати свої зобов`язання перед третіми особами - акціонерами, інвесторами, кредиторами, покупцями, тощо, чи йому загрожують фінансові труднощі.

Також за балансом визначають кінцевий фінансовий результат роботи підприємства як нарощування власного капіталу за звітний період, який відображають у вигляді чистого прибутку або збитку в пасиві балансу [19, c.74].

Отже, бухгалтерський баланс призначений не тільки для відображення стану господарських засобів і джерел їх формування на певну дату, але й для одержання інформації, необхідної для управління діяльністю підприємства, як правило, зовнішнім користувачам.

Баланс повинен бути правильно побудованим, а саме:



повністю охопити господарський процес підприємства в усій його різноманітності;





дати належне групування господарським явищам;





вивчити зв`язок між цими явищами, тобто встановити правильну кореспонденцію рахунків, що дасть змогу аналізувати не тільки фінансово-господарську діяльність, але й рух майнових засобів підприємства.



Бухгалтерський баланс складають на підставі даних поточного бухгалтерського обліку, згрупованих в Головній книзі, журналах-ордерах, і даних аналітичного обліку. Більшість балансових статей заповнюють безпосередньо за даними Головної книги про залишки (сальдо) синтетичних рахунків на звітну дату.

Бухгалтерський баланс складається з двох частин: ліва - актив, права - пасив. В активі відображаються склад і розміщення засобів підприємства, в пасиві - джерела створення цих засобів (зобов`язання перед державою, банками, постачальниками, бюджетом тощо).

Кожен вид засобів або джерел їх утворення називається статтею бухгалтерського балансу. Схожі за економічним змістом статті бухгалтерського балансу поєднані в розділи, а розділи - в економічно однорідні групи. Це підвищує пізнавальні якості балансу, полегшує контроль за використанням засобів, забезпечує проведення аналізу фінансового стану підприємства. Сума активу завжди повинна дорівнювати сумі пасиву. Кожна стаття балансу має грошовий вираз, що називається оцінкою статті [14, c. 45].

Для оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства необхідно вміти читати бухгалтерський баланс і добре володіти методикою його аналізу.

На сучасному етапі переходу економіки України до ринкових відносин відбувається реформування бухгалтерського обліку Постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.1998р. №1706 затверджено Програму реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів .

Федерацією професійних бухгалтерів і аудиторів України розроблені нормативні документи з бухгалтерського обліку, спрямовані на використання цієї програми.

Перші схвалені методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України нормативні документи стосуються саме інформаційної бази фінансового аналізу. До них належать перші п`ять Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 21.06.1999р. за № 391-3684 :



„Загальні вимоги до фінансової звітності”;





„Баланс”;





„Звіт про фінансові результати”;





„Звіт про рух грошових коштів”;





„Звіт про власний капітал”.



Зазначені Положення (стандарти) № 1-5 застосовуються для складання бухгалтерської звітності за операціями, що відбуваються з 2000 року.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” визначає мету фінансової звітності, її склад, основні елементи, звітний період, якісні характеристики, принципи підготовки і розкриття інформації. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 вводить у використання 16 термінів, які переважно є принципово новими і трактуються згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку. П`ять з них присвячені новим формам фінансових звітів, а ще п`ять - основним елементам фінансових звітів (активам, зобов`язанням, власному капіталу, доходам, витратам). Вперше дається визначення консолідованої фінансової звітності, принципу бухгалтерського обліку, розкриття суттєвої інформації [1, c. 126].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 2 „Баланс” містить вимоги до форми і змісту балансу. Баланс має три розділи активу та п`ять розділів пасиву.

Актив

Пасив

1. Необоротні активи

1. Власний капітал

2. Оборотні активи

2. Забезпечення майбутніх виплат і платежів

3. Витрати майбутніх періодів

3. Довгострокові зобов'язання

4. Поточні зобов'язання

Доходи майбутніх періодів

Баланс

Баланс

Рис.3 Структура бухгалтерського балансу згідно з П(с)БО №2 „Баланс”

Структура балансу приведена у повну тотожність з його рівнянням, що використовується в міжнародній практиці.

У фінансовому аналізі також використовується „Звіт про фінансові результати” форма та зміст якого визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 3 „Звіт про фінансові результати”, що є аналогом звіту про доходи та збитки згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку [2, c. 65].

1.3. Показники інвестиційної привабливості підприємства

Під інвестиційною привабливістю підприємства розуміється доцільність вкладання в нього вільних коштів. Вона аналізується зовнішніми суб`єктами з метою вибору найкращого варіанта вкладання вільних коштів. Але й кожен господарюючий суб`єкт повинен виявити свої можливості для залучення зовнішніх інвестицій. Тому оцінка інвестиційної привабливості аналізується у зовнішньому та внутрішньому фінансовому аналізі. Для аналізу використовується певна система показників, яка відображає структуру активів підприємства, джерел їх формування, ліквідність і фінансову стійкість, якість прибутку, доходність і оберненість капіталу.

Аналіз валюти та структури бухгалтерського балансу. Для загальної оцінки фінансового стану складається спрощений баланс , в якому об'єднують в окремі групи однорідні статті. При побудові спрощеного балансу зменшується число статей балансу чим підвищується його наочність і полегшується його аналіз.

Попередню оцінку фінансового стану підприємства можна зробити на основі виявлення „хворих” статей балансу [7, c. 24]:



наявності в балансі суми по рядку 350 „Непокритий збиток” яка свідчить про вкрай незадовільну роботу підприємства і в результаті цього його вкрай незадовільний фінансовий стан ;





наявністю сум за дебіторською заборгованістю, не сплаченою в строк ;





наявністю сум за статтею „Інші оборотні активи” (ряд 250);





наявності простроченої кредиторської заборгованості.



Для того щоб аналіз валюти балансу був повним, необхідно дати оцінку змінам окремих його статей . така оцінка надається за допомогою горизонтального (часового) і вертикального (структурного) аналізів.

При горизонтальному аналізі виявляються абсолютні та відносні зміни величин статей балансу за певний період, дається оцінка цим змінам.

Вертикальний аналіз використовується для дослідження структури засобів і джерел їх утворення шляхом визначення питомої ваги окремих статей у підсумкових даних та оцінювання цих змін.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їх основі будується порівняльний аналітичний баланс.

Аналіз джерел формування капіталу. Інформація , яка наводиться в пасиві балансу , дає змогу визначити зміни в структурі власного і позикового капіталу, перманентного (постійного) і змінного ; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов'язане [11, c. 159].

Фінансовий стан підприємства в багатьох випадках залежить від того , які кошти має підприємство , звідки вони взялися і куди вкладені.

Велике значення для самостійності і незалежності підприємства має власний капітал. Якщо частка власного капіталу більша, то для кредиторів та інвесторів це краще, оскільки в них є впевненість щодо повернення своїх вкладень. Чим більша частка власного капіталу і менша - позикового, тим менший фінансовий ризик. Але, як показує практика , ефективність використання позикового капіталу , більша ніж , ефективність використання власного. В окремих конкретних випадках , залежно від ситуації , що склалася, може бути вигідним використовувати більше власний капітал, менше залучати позикові кошти і мати менший фінансовий ризик. Може бути більш ефективним застосування позикового капіталу і отримання більш високих доходів , але з більшим фінансовим ризиком.

Від оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Аналіз джерел власних та позикових коштів. При аналізі необхідно визначити динаміку і структуру власного та позикового капіталу , з'ясувати причини змін окремих їх складових і дати оцінку цим змінам за аналізований період.

Аналіз прибутковості. Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб'єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення ) руху капіталу та його віддачу.

У світовій практиці широкого застосування набув узагальнюючий показник міри ефективності використання капіталу - прибутковість (дохідність, рентабельність).

Коефіцієнт прибутковості визначається відношенням прибутку до капіталу, що інвестується, і розраховується за формулою [17, c. 210]:

<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(1)>

де КП- коефіцієнт прибутковості;

П - прибуток;

К - капітал.

Аналіз обертання поточних активів. Поряд з віддачею капіталу його обертання є одним із важливих показників, що характеризує інтенсивність використання засобів підприємства.

Швидкість обертання капіталу характеризується такими показниками [15, c. 91]:



коефіцієнтом обертання (Коб), який обчислюється як відношення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої вартості капіталу або його частини :



<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(2)>



тривалістю одного обороту в днях (Тоб), який обчислюється як відношення добутку середньої вартості капіталу і кількості календарних днів у періоді до виручки від реалізації продукції, тобто:



<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(3)>

де Тоб - тривалість одного обороту в днях;

Д - кількість днів у періоді;

або <<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(4)>



коефіцієнт закріплення оборотних коштів, що є зворотним коефіцієнту обертання:



<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(5) >

Він показує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції.

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності.

Платоспроможність - це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов'язання.

Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне. У разі поганого фінансового стану - воно періодично або постійно є неплатоспроможним.

У процесі фінансового аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність.

При дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов'язаннями.

До платіжних засобів відносять грошові кошти, короткострокові цінні папери та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні [12, c. 25].

До строкових зобов'язань включають поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо.

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов'язаннями свідчить про платоспроможність підприємства тощо. Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс. Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо) [22, c. 194].

Отже, поточна платоспроможність визначається за певний звітний період. Але її можна дослідити і в середині звітного періоду.

Для цього на підприємстві складається платіжний календар і визначається коефіцієнт оперативної платоспроможності (Коп):

<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(6)>

де ?ПЗ - сума платіжних засобів;

?СЗ - сума строкових зобов'язань.

Платіжний календар складається на основі даних аналітичного обліку, виписок банку і т. ін., тобто такі дослідження можна провести тільки у внутрішньому фінансовому аналізі.

Зовнішні суб'єкти фінансового аналізу не в змозі визначити таким чином стан платоспроможності підприємства і з цією метою використовують аналіз ліквідності господарюючого суб'єкта.

Ліквідність, в загальному розумінні , означає здатність цінностей легко перетворюватися в гроші, тобто в абсолютно ліквідні засоби [19, c.74].

Ліквідність можна розглядати:



як час, необхідний для продажу активу;





як суму, одержану від продажу активу.



Отже, поняття платоспроможності та ліквідності підприємства дуже близькі, але друге є більш містким: від ступеня ліквідності залежить платоспроможність.

Підприємство, поточний капітал якого складається переважно з грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, ніж підприємство, поточні активи якого складаються переважно із запасів.

У бухгалтерському балансі в активі засоби підприємства групуються за ступенем зростання їх ліквідності, в пасиві зобов'язання розміщені по мірі скорочення термінів їх погашення.

Усі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності можна умовно поділити на такі групи [10, c. 85]:



Найбільш ліквідні активи (А1) - суми по всіх статтях грошових коштів, які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно.





Активи, що швидко реалізуються (А2), - активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібний визначений час. В цю групу входить дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб`єктивних та об`єктивних факторів.





Активи, що повільно реалізуються (А3), - найменш ліквідні активи - це запаси і витрати. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банку, від якості попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків тощо.





Активи, що важко реалізуються (А4), - це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу, в цю статтю можна включити статті розділу І активу балансу „Необоротні активи”.



Отже, в перші три групи активів (А1,А2,А3) є більш ліквідними, ніж інше майно підприємства.

Пасиви балансу залежно від ступеня зростання строків погашення зобов`язань групуються так [10, c. 85]:



Найбільш строкові зобов`язання (П1) - кредиторська заборгованість, позики для працівників, інші короткострокові пасиви.





Короткострокові пасиви (П2) - короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.





Довгострокові пасиви (П3) - довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви.





Постійні пасиви (П4) - статті розділу І пасиву балансу.



Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання.

Підприємство може бути ліквідним в більшій або меншій мірі, або у нього взагалі може бути відсутня ліквідність. Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства спочатку необхідно здійснити аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу - це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких в гроші відповідає строку погашення платіжних зобов`язань [13, c. 69].

Вона залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов`язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки з кожної групи активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1>=П1;

А2>=П2; (7)

А3>=П3;

А4<=П4.

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов`язково виконується остання нерівність. Це означає наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової його стійкості.

Недотримання будь якої із перших трьох нерівностей означає, що ліквідність балансу більшою або меншою мірою відрізняється від абсолютної.

При аналізі ліквідності підприємства використовують такі показники [19, c.74]:



Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал). Визначається відношення найбільш ліквідних активів (А1) до поточної кредиторської заборгованості підприємства (П1+П2):



<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(8)>

Згідно П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, а також поточних фінансових інвестицій (ряд.220+ряд.230+ряд.240 розділу ІІ активу балансу), в знаменнику - підсумок розділу ІV пасиву балансу.

За світовим досвідом, в чисельнику відображаються лише грошові кошти.

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Теоретично достатнім вважається, якщо Кал вище 0,2-0,35. Це означає, що на 20-35% підприємство може в поточний момент погасити всі свої короткострокові борги і платоспроможність вважається нормальною.

Такий показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.



Коефіцієнт швидкої ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту (Кшл). Обчислюється відношенням суми грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості (А1+А2) до поточної кредиторської заборгованості (П1+П2), тобто до ІІІ розділу пасиву балансу:



<

(9)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості, інших оборотних активів, в знаменнику - підсумок розділу IV пасиву балансу.

Він допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов`язань у випадку його критичного стану.

Теоретичне найнижче значення цього показника 1, найвище - 2.



Узагальнюючи показником ліквідності є коефіцієнт покриття (Кп), або загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності. Він розраховується відношенням поточних активів (А1+А2+А3) до поточних зобов`язань (П1+П2):



<

(10)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться підсумок розділу ІІ активу балансу, в знаменнику - підсумок розділу IV пасиву.

Він вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов`язань. Теоретичне значення цього показника 1,5 - 2,5.

Якщо при аналізі таких коефіцієнтів виявлені відхилення від рекомендованих значень, то необхідно з`ясувати причини цього.

Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб'єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення ) руху капіталу та його віддачу.

У світовій практиці широкого застосування набув узагальнюючий показник міри ефективності використання капіталу - прибутковість (дохідність, рентабельність).

Коефіцієнт прибутковості визначається відношенням прибутку до капіталу, що інвестується, і розраховується за формулою [16, c. 26]:

<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


, (11) >

де КП- коефіцієнт прибутковості;

П - прибуток;

К - капітал.

На сьогодні не існує єдиного загальноприйнятого показника ефективності капіталу для розрахунку коефіцієнта прибутковості.

У чисельнику формули може бути балансовий, операційний чистий прибуток, у знаменнику - середні показники загального капіталу ( загальні активи ), основного капіталу (довгострокові активи), оборотного капіталу (поточні активи).

При розрахунку коефіцієнта прибутковості можуть використовуватися і дані пасиву балансу. Таким чином, можна знайти коефіцієнт прибутковості загального, власного, акціонерного, перманентного капіталів.

Вибір бази розрахунку показника прибутковості залежить від поставленої мети аналізу.

Коефіцієнт прибутковості, розрахований для основного та оборотного капіталу, дасть змогу володіти інформацією про ефективність інвестицій в ці активи. У разі розрахунку коефіцієнту прибутковості для власного, акціонерного та перманентного капіталів характеризується рівень прибутковості власників підприємства, прибутковість власного і довгострокового залученого капіталу.

Поряд з віддачею капіталу його обертання є одним із важливих показників, що характеризує інтенсивність використання засобів підприємства.

Швидкість обертання капіталу характеризується такими показниками [14, c. 45]:



коефіцієнтом обертання (Коб), який обчислюється як відношення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої вартості капіталу або його частини :



<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(12)>



тривалістю одного обороту в днях (Тоб), який обчислюється як відношення добутку середньої вартості капіталу і кількості календарних днів у періоді до виручки від реалізації продукції, тобто:



<

(13)

де Тоб - тривалість одного обороту в днях;

Д - кількість днів у періоді;

або <<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(14)>



коефіцієнт закріплення оборотних коштів, що є зворотним коефіцієнту обертання:



<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия


(15)>

Він показує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції.

Ефективність використання капіталу підприємства проявляється передусім у швидкості обороту його засобів. Аналіз його полягає у досліджуванні рівнів і динаміки різнобічних фінансових коефіцієнтів оберненості, які є відносними показниками фінансових результатів діяльності господарюючого суб'єкта .

Загальна оберненість усіх засобів складається з часткових показників оберненості окремих елементів цих засобів [7, c. 24]:



коефіцієнт загальної оберненості капіталу (Коз) обчислюється як відношення виручки від реалізації (ВР) до середньої вартості загального капіталу за певний період (ЗК):



<

(16)

Коефіцієнт відображає швидкість обороту (кількість оборотів за період) загального капіталу підприємства. Його зростання означає прискорення кругообігу засобів підприємства або зростання цін (у випадках пониження рентабельності фірми).



коефіцієнт оберненості мобільних засобів (Ком) являє собою відношення виручки від реалізації до середньої за період величини мобільних засобів (запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки, інші оборотні активи) по балансу (МК) :



<

(17)

Коефіцієнт показує швидкість обороту усіх мобільних (як матеріальних так і нематеріальних) засобів підприємства. Зростання цього показника характеризується позитивно.



коефіцієнт оберненості матеріальних оборотних коштів (Комз) обчислюється як відношення виручки від реалізації до середньої за період вартості запасів і затрат по балансу (МЗ) :



<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия
(18)>

Коефіцієнт відображає число оборотів запасів і затрат фірми. Зниження цього коефіцієнта свідчить про відносне збільшення виробничих запасів, незавершеного виробництва або про зниження попиту на готову продукцію (у випадку зменшення оберненості готової продукції).



коефіцієнт оберненості готової продукції (Когп) визначається як відношення виручки від реалізації продукції до середньої за період величини готової продукції (ГП):



<

(19)

Коефіцієнт відображає швидкість обороту готової продукції. Його зростання свідчить про підвищення попиту на продукцію, а зменшення - про збільшення залишків готової продукції у зв'язку із зниженням попиту на продукцію.



Коефіцієнт оберненості дебіторської заборгованості (Кодз) визначається як відношення виручки від реалізації до середньої за період дебіторської заборгованості (ДЗ):



<

(20)

Коефіцієнт свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надає підприємство. Зростання означає збільшення швидкості сплати заборгованості підприємству , зменшення продажу в кредит. Зниження показника свідчить про збільшення обсягу кредиту , що надає підприємство, тобто зростання купівлі продукції в кредит покупцям [24, c. 35].



середній термін обороту дебіторської заборгованості (тривалість періоду обороту в днях ) (Тобд) як відношення календарного фонду часу за певний період (наприклад, за рік - 365 днів) до коефіцієнту оберненості дебіторської заборгованості (Кодз):



<

(21)

Цей показник характеризує середній термін погашення дебіторської заборгованості. Позитивно оцінюється зниження цього коефіцієнта.



коефіцієнт оберненості кредиторської заборгованості (Кокз) як відношення виручки від реалізації до середньої за період кредиторської заборгованості (КЗ):



<

(22)

Коефіцієнт свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству. Зростання показника свідчить про підвищення швидкості сплати заборгованості підприємства, а зниження - про зростання купівлі продукції в кредит.



середній термін обороту кредиторської заборгованості (Тобк) як відношення календарного фонду часу за певний період до коефіцієнта оберненості кредиторської заборгованості за цей же період (Кокз):



<

(23)

Показник відображає середній термін повернення боргів підприємства.



фондовіддача основних засобів та інших позаоборотних активів (ФПВ) як відношення виручки від реалізації до середньої за період величини необоротних активів (НОА):



<

(24)

Показник характеризує ефективність використання необоротних активів. Позитивно оцінюється зростання цього показника, тобто збільшення величини продажу що припадає на одиницю вартості засобів .



коефіцієнт оберненості власного капіталу (Ковк) як відношення виручки від реалізації до середньої за період вартості власного капіталу (ВК):



<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия
(25)>

Коефіцієнт відображає швидкість обороту власного капіталу, тобто його активність. Різке зростання цього показника говорить про підвищення рівня продажу. Суттєве його зниження свідчить про тенденцію до бездії частини власних коштів.

Показники ефективності використання капіталу аналізуються в такій послідовності:



розраховуються самі показники;





показники порівнюються в динаміці;





робляться аналітичні висновки.



Умовою життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість. На стійкість підприємства впливає дуже багато факторів. Від того, які саме фактори впливають на неї, розрізняють декілька видів стійкості.

Відповідно до підприємства як господарюючого суб`єкта існує [6, c. 63]:



внутрішня стійкість;





фінансова стійкість;





загальна стійкість.



Внутрішня стійкість - це такий фінансовий стан підприємства, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

Фінансова стійкість відображає постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення і оновлення.

Загальна стійкість відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над витрачанням. Умовою загальної стійкості підприємства є його здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища.

Недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і в загалі діяльності господарюючого суб`єкта.

Надлишкова фінансова стійкість також негативно впливає на виробничо-торговельну діяльність, оскільки виступає гальмом її розвитку, збільшуючи затрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Значення і сутність фінансової стійкості яскраво відображається в її показниках. Розрізняють абсолютні і відносні показники фінансової стійкості.

До абсолютних показників фінансової стійкості відносять такі групи показників [6, c. 63]:



для характеристики джерел формування запасів і затрат що відображають різний ступінь охоплення різних видів джерел:



1. Наявність власних оборотних коштів (НВОК). Розраховується як різниця між джерелами власних і прирівняних до них коштів (І розділ пасиву балансу) і позаоборотними активами (розділ І активу балансу). Він характеризує чистий оборотний капітал:

НВОК=Ір.ПБ-Ір.АБ (26)

де Ір.ПБ - підсумок розділу І пасиву балансу;

Ір.АБ - підсумок розділу І активу балансу.

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (ВДПД). Отримується шляхом додавання до власних оборотних коштів величини довгострокових пасивів (ІІ розділ пасиву балансу):

ВДПД=НВОК+2р.ПБ (27)

де 2р.ПБ - підсумок розділу ІІ пасиву балансу;

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат (ЗВОД). Розраховується додаванням до власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат суми короткострокових кредитів і позикових коштів:

ЗВОД= ВДПД+КК (28)

де КК - короткострокові кредити і позикових кошти;



показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування:



1. Лишки (+) або нестача (-) власних оборотних коштів (?НВОК):

?НВОК= НВОК-ЗЗ (29)

де ЗЗ - запасів і затрати (розділ 2 активу балансу);

2. Лишки (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (ВДПД):

ВДПД= ВДПД-ЗЗ (30)

3. Лишки (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (?ЗВОД):

?ЗВОД=ЗВОД-ЗЗ (31)

У наукових роботах останнього часу вчені-економісти виділяють один абсолютний показник фінансової стійкості - наявність власних оборотних коштів [8, c. 57]. Даний показник розраховується як різниця між перманентним (постійним) капіталом і величиною позаоборотних активів:

НВОК=(Ір.ПБ + І Ір.ПБ)-Ір.АБ (32)

де Ір.ПБ + І Ір.ПБ - постійний (перманентний) капітал, тобто сума підсумків розділів І і І І пасиву балансу;

Ір.АБ - величина позаоборотних активів підприємства, тобто підсумок розділу І активу балансу.

Крім розрахунку та аналізу в динаміці наявності власних оборотних коштів при оцінці фінансової стійкості досліджується також ряд її відносних показників.

Коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами розраховується відношенням суми власних оборотних коштів до матеріальних запасів:

<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия
(33)>

де Кмз - коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами;

?ВОК - сума власних оборотних коштів;

ЗЗ - матеріальні запаси (розділ І І активу балансу).

Кмз показує, якою мірою матеріальні запаси покриті власними коштами і не потребують залучення позикових.

Даний коефіцієнт необхідно розглядати у взаємозв`язку із станом виробничі запасів. Якщо на підприємстві значні надлишкові запаси то власні оборотні кошти не покриють їх повністю, тому коефіцієнт буде набагато менше одиниці.

За умови нестачі запасів для проведення нормальної виробничо-торговельної діяльності підприємства коефіцієнт буде більше одиниці, але це не свідчить про стійкість фінансового стану. Нормальним явищем є рівень коефіцієнта 60-80%.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власних коштів) розраховується як відношенням власних оборотних коштів до власного капіталу [21, c. 60]:

<

де Кмвк - коефіцієнт маневреності власного капіталу;

ВК - власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу).

З фінансової точки зору , чим вище цей коефіцієнт, тим краще. Він характеризує ступінь мобілізації власного капіталу, показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обігу, тобто в тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими засобами. Чим вище показник, тим краще фінансовий стан підприємства, забезпечуються більш достатня гнучкість у використанні власних коштів господарюючого суб`єкта. Оптимальне значення дорівнює 0,5.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів розраховується як відношення суми довгострокових залучених коштів до величини довгострокового капіталу:

<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия
(35)>

де Кдзк - коефіцієнт довгострокового залучення коштів;

?ДЗК - сума довгострокових залучених коштів.

Характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника є негативною тенденцією, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

Стабільність структури оборотних коштів розраховується як відношення суми власних оборотних коштів до всієї сукупності оборотних коштів:

<

(36)

де ССОК - стабільність структури оборотних коштів;

Використовується для оцінки власних оборотних коштів. Зростання цього показника є позитивною тенденцією.

Індекс постійного активу розраховується як відношення основного капіталу до власного:

<

(37)

де Іпа - індекс постійного активу;

ОСК - основний капітал.

ВК - власний капітал.

Коефіцієнт накопичення амортизації розраховується як відношення суми амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів до первісної вартості основних засобів і нематеріальних активів що амортизується:

<

(38)

де Кнам - коефіцієнт накопичення амортизації;

?АМ(З) - сума амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів;

ПВОЗНА - первісна вартість основних фондів.

Цей коефіцієнт показує інтенсивність накопичення коштів для оновлення основних засобів.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів розраховується як відношення залишкової вартості основних фондів до сукупності усіх активів підприємства [21, c. 60]:

<

(39)

де Крвоз - коефіцієнт реальної вартості основних засобів;

ЗВОФ - залишкова вартість основних фондів;

?АП - сума активів підприємства.

Коефіцієнт відображає питому вагу основних фондів у загальному капіталі підприємства.

При проведенні фінансового аналізу підприємства важливо визначити запас фінансової стійкості, під яким розуміють той обсяг реалізації, який забезпечує підприємству певну стійкість його фінансового становища.

Для цього використовують такі показники [17, c. 210]:



виручка від реалізації (без ПДВ і АЗ);





повна собівартість продукції;





прибуток;





постійні витрати;





змінні витрати;





маржинальний дохід;





поріг рентабельності;





запас фінансової стійкості.



Для того щоб отримати прибуток від реалізації (П), необхідно від виручки (ВР) відняти повну собівартість продукції (ПС):

<

У короткостроковому періоді всі витрати відносно обсягу виробництва поділяють на умовно змінні та умовно постійні.

Умовно-змінні витрати змінюються із зміною обсягів виробництва. Це насіння, корми, посадковий матеріал, паливо, заробітна плата робітників, які виконують основні технологічні роботи, тощо.

Умовно-постійні витрати не змінюються із зміною обсягу виробництва це, наприклад, амортизація основних засобів, орендна плата, витрати на управління та організацію виробництва, заробітна плата службовців, керівного складу і т. ін.

Постійні витрати і прибуток складають маржинальний дохід підприємства.

Поріг рентабельності являє собою відношення суми постійних витрат у собівартості продукції до питомої ваги маржинального доходу у виручці [17, c. 210]:

<

де Прен - поріг рентабельності;

ПЗ- постійні витрати у собівартості продукції;

ПВМД - питома вага маржинального доходу у виручці.

Економічний зміст цього показника полягає у тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність тут дорівнює нулю. Показник використовується для розрахунку запасу фінансової стійкості (ЗФС):

<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия
або (42)>

<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия
>

Показник показує на скільки повинна зменшитися виручка щоб досягти нульової рентабельності, а надалі і збитковості виробництва.

У теорії фінансового менеджменту виділяють два поняття: фінансова структура та капіталізована структура підприємства. Під терміном фінансова структура розуміють спосіб фінансування господарської діяльності підприємства у цілому, тобто структуру усіх фінансових джерел коштів. Другий термін відноситься до більш вузької частини джерел коштів - довгостроковим пасивам (власні джерела коштів та довгострокові позикові кошти) [10, c. 85]. Структура капіталу чинить вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємства, співвідношення власними та позиковими джерелами коштів слугує одним з ключових аналітичних показників що характеризує ступінь ризику інвестування фінансових ресурсів в дане підприємство. Одним з таких показників що характеризує ступінь ризику, є показник покриття витрат з обслуговування позикового довгострокового капіталу РПВ (рівень покриття видатків):

<

[Author ID1: at Tue May 27 09:58:00 2003 ]

[Author ID1: at Tue May 27 09:58:00 2003 ]

Коефіцієнт РПВ вимірюється у частках одиниці і показує у скільки разів валовий доход підприємства перевищує суму річних відсотків по довгостроковим позикам.

Питання можливості та доцільності управління структурою капіталу давно дебатуються у західних країнах, серед вчених та практиків існує два основних підходу до цієї проблеми: традиційний і теорія Модильяна - Міллера [10, c. 85].

Послідовники традиційного методу вважають, що ціна капіталу залежить від його структури і існує „оптимальна структура капіталу”.

Ціна підприємства в цілому може бути знайдена за формулою:

<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия
(44)>

де ОК - сума коштів за рік витрачених на обслуговування капіталу;

СЦ- середньозважена ціна авансованого капіталу, яка розраховується за формулою:

<<div align="center">Повышение инвестиционной привлекательности предприятия

(45)

де К - ціна джерела коштів у загальній сумі.

На практиці любе підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі і інвестиційну, з різних джерел.

За користування авансованих у діяльність підприємства фінансових ресурсів воно сплачує відсотки , дивіденди і так далі тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримання свого економічного потенціалу. Як було показано вище кожне джерело коштів має свою ціну як суму витрат на його забезпечення.

Економічний зміст цього показника полягає у наступному: підприємство може приймати любі рішення інвестиційного характеру , рівень рентабельності котрих не нижче поточного значення показника СЦ.

Саме з ним порівнюється показник IRR (норма рентабельності інвестицій), розрахований для конкретного проекту, при цьому зв'язок між ними такий [10, c. 85]:

якщо I R R > CЦ , то проект належить прийняти;

I R R < CЦ, то проект належить відкинути;

I R R = CЦ, то проект ні прибутковий ні збитковий.

В залежності від структури капіталу ціна кожного джерела фінансування змінюється, причому темпи зміни різні. Численні дослідження показали що зі зростанням частки позикових коштів у загальній сумі джерел коштів ціна власного капіталу Цв постійно збільшується зростаючими темпами, а ціна позикового капіталу, залишаючись спочатку практично незмінною, потім теж починає збільшуватись. Оскільки ціна позикового капіталу Цп, існує структура капіталу, називана оптимальною, при котрій показник СЦ має мінімальне значення, а отже ціна підприємства буде максимальною.

Ціна існуючої структури капіталу - це оцінка за даними минулих періодів. Очевидно, що ціна окремих джерел коштів, рівно як і структура капіталу постійно змінюється [11, c. 159].

Тому і зважена ціна капіталу не є постійною величиною - вона міняється з часом, знаходячись під впливом багатьох факторів. Одним з них є розширення обсягу нових інвестицій. Нарощування економічного потенціалу підприємства може здійснюватися як за рахунок власних коштів (реінвестування частини прибутку) так і за рахунок залучених засобів.

<

<

<

<

<

<

<

Рис. 4 Залежність ціни капіталу і структури капіталу

По ступені приналежності використовуваний капітал підрозділяється на власний (розділ І пасиву балансу) і позиковий (розділ ІІ і ІІІ пасиву балансу).

По тривалості використання розрізняють капітал довгостроковий (постійний) (І і ІІ розділи) та короткостроковий (ІІІ розділ) рис 5 [22, c. 194].

Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Він є основою самостійності і незалежності підприємств.

Однак потрібно враховувати , фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього , особливо в тих випадках , коли виробництво носить сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунку у банку , а в інші періоди їх буде бракувати.

<

<

<

<

<

<

<

<

Рис.5 Структура пасиву балансу

Крім того варто мати на увазі , що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі , а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал , чим плата за кредитні ресурси , то , залучаючи позикові кошти , воно може підвищити рентабельність власного капіталу.

У той же час якщо кошти підприємства створені в основному за рахунок короткострокових зобов`язань , то його фінансове положення буде хитливим, тому що з капіталами короткострокового використовування необхідна постійна оперативна робота , спрямована на контроль , за сво

Вернутся


Комментарии Вконтакте: